Свою відповідь на це питання запропонувала Барб Адамсон, дружина, мама, журналіст і координатор в Vitae Foundation, некомерційної організації, що досліджує процес прийняття рішень про аборти для розробки кампаній на захист життя.

«У моєму житті був період, коли я вважала, що мене неможливо пробачити. Я пам’ятаю момент, коли усвідомила, що весь мій світогляд було сформовано переконанням, що я непідвладна Божій любові і милосердю.

Частина проблеми полягала в тому, що моя теологія була глибоко помилковою, але я також зробила стільки жахливих помилок і завдала стільки болю людям, що вважала себе невиправною.

Хоча мої помилки не пов’язані з абортами, багато жінок, які відвідують наші церкви по неділях, можуть відчувати себе так само, тому що в минулому вони зробили аборт.

За оцінками, кожна четверта жінка робила аборт або зробить його протягом свого життя. І жінки, які відвідують наші церкви, не є винятком.

Одне дослідження показало, що 7 з 10 жінок, які зробили аборт, визнали себе християнськими, причому більше 4 з 10 відвідували церкву під час аборту.

Це означає, що в наших церквах є жінки, які можуть відчувати, що повідомлення про прощення, яке вони чують щонеділі, не стосується їх.

Коли жінки чують проповіді про Боже прощення гріхів, але ніколи не чують про те, що і аборт підпадає під це прощення, багато хто починає вірити, що мовчання їх пастора насправді є засудженням. Замість милосердя і благодаті вони бачать суд. Масштабне дослідження проблеми абортів в церкві показало, що 49% жінок, які зробили аборт, вважають, що вчення їх пасторів про прощення, до них не застосовні.

Зовні це може здатися очевидною богословською помилкою. Але жінки, мучені соромом і провиною, можуть бути не в змозі пробачити себе, а потім проектують це почуття на Бога.

Сильний емоційний біль може спотворити їхнє розуміння покаяння та прощення, через що цей процес здається їм недосяжним.